Родина Полетик і Коровинці

В Україні ХVIII ст. було чимало освічених шляхетських родин, окремі представники яких залишили помітний слід в історії української науки, культури, в суспільно-політичному житті. До їх числа, зокрема, належала родина Полетик з Роменщини, яка була тісно пов’язана з селом Коровинці.

 У XVII ст. с. Коровинці були загарбані Річчю Посполитою. Після Національно-Визвольної війни прийшов кінець пануванню польської шляхти в нашому краї, але  Коровинці почали переходили з рук в руки української заможної шляхти.

В 1690 році село Коровинці було подароване лубенському полковнику Максиму Ілляшенку. Його онука Ганна Іванівна виходить заміж за Андрія Павловича Полетику, який одержує в посаг за нею багатий маєток в нашому селі.      

Отож Полетика став власником багатоземельного села Коровинці. Старшим з його п’яти синів був Григорій Андрійович Полетика – письменник, перекладач, історик, громадський і політичний діяч.

Отримавши ще за життя батька в 1764 р. більшу частину маєтку в Коровинцях і прикупивши тут та в інших місцях чимало угідь, Г.А.Полетика став одним з найбагатших українських поміщиків. У 1780 р. він мав понад 2,5 тисячі залежних селян.

Г.А.Полетика був практичним і вмілим господарем. У його маєтках діяли млини, винокурні, дігтярні. Не гребував він і торгівлею, зокрема, рибою, сільськогосподарською продукцією.

Але усе своє життя Г.А.Полетика цікавився історією, а надто історією України. Важливо, що найбільше його цікавлять твори і рукописи про історію козацтва, заснування Запорізької Січі. Він залишив після себе записи, документи, трактати. Г.А.Полетика увійшов в історію української культури як володар славнозвісної чи не найкращої не лише в Україні, а й в усій Російській імперії бібліотеки. В ній налічувалось кілька тисяч рукописних і друкованих книжок. На жаль, унікальна книгозбірня майже повністю згоріла 23 травня 1771 р. під час пожежі на Василівському острові в Петербурзі, де жив тоді Полетика. Втративши своє улюблене дітище, Г.А.Полетика знову приступив до збирання книг. Бібліотеку і рукописи Г.А.Полетика (похований в Олександро-Невській Лаврі) заповідав своєму старшому сину Василеві.

Василь Полетика народився в Петербурзі. В п’ятирічному віці переїхав з матір’ю до України. Василь, як і інші діти в сім’ї, мав початкову домашню освіту, для чого були винайняті вчителі, зокрема французької мови, яку тоді треба було знати будь-якому представнику російського дворянства. У вересні 1780 р. Г.Полетика відвіз синів Василя, Івана та Павла для продовження освіти у Вітебськ, де брати знаходилися по 1782 р. Навчання не припинялося навіть на канікулах. Василь, як старший з синів, мав допомагати у навчанні молодшим братам та займатися французькою та арифметикою з сестрами. Крім того, він ще й навчав основам математики свого служку.  В 1782 р. за порадою єпископа Г. Кониського, В. Полетика з братами поїхали на навчання до Вільно, де кількома роками раніше знову відкрився авторитетний навчальний заклад, відомий як Віленська академія. За безпосереднім керівництвом батька, В. Полетика з юнацьких років долучився до історичних та джерелознавчих досліджень, неодноразово за дорученням Г. Полетики робив копії різних джерел, купував необхідну літературу, шукав відомості про родину Полетик в гербовниках тощо. В обширній батьківській бібліотеці В. Полетика був за бібліотекаря. Після закінчення навчання вступає на військову службу.

В 1789 р. підвищений до звання капітана. В серпні того ж року В. Полетику перевели в армійський піхотний Софійський полк. Незабаром, в квітні 1790 р., він подав прохання про закінчення служби, посилаючись на задавнену хворобу. В травні вийшов у відставку у чині майора та присвятив своє подальше життя господарським і сімейним клопотам, громадській діяльності та літературним вправам. Одна з причин, з яких В. Полетика залишив службу, полягала у необхідності вести господарські і судові справи. Після смерті батьків йому довелося захищати майнові інтереси сім'ї, перш за все, від претензій родичів по материнській лінії, а також взяти на себе весь тягар початих ще батьком судових процесів за маєтки. Тільки у вересні 1790 р. між нащадками Г. Полетики був проведений розподіл спадкового майна. Василь одержав маєтки:

«Полтавской губернии, Роменского повета, в г. Ромне, в с. Коровинцах, Аксютинцах, в слободке Раковой сече и в Переточанском хуторе 236 душ мужеского пола дворовых людей и крестьян; в Черниговской губернии Стародубском повете г. Погаре, с.с. Юдинове и Чехове и слободке Прилеповке 158 душ; Курской губернии Путивльского уезда в с.с. Николаевке й Мануховке 127 душ. Всех же 521 душу».Після виходу у відставку Полетика присвячує себе господарським і сімейним клопотам, громадській діяльності, літературним вправам, а також продовжує  справу свого батька по збиранню документів та книжок з української історії. Зібрана вдруге бібліотека Полетик зберігалася в Коровинцях і хоч не витримувала порівняння з попередньою, все ж високо поціновувалась шанувальниками української старовини. Знавець українських писемних пам'яток М.І.Ханенко, збираючись приїхати до Коровинців у 1850 р., називав її „історичною Каліфорнією", „скарбом" .Саме в архіві Полетик було знайдено „Коломацькі статті", які стали приводом до арешту П.Полуботка. На жаль, через байдужість онуків Г.А.Полетики бібліотека була втрачена. Книги та рукописи були продані або ж обміняні на книги видань того часу.

Оселившись в селі Коровинцях, В. Полетика незабаром був обраний маршалом Роменського повіту. В Україні наприкінці XVIII ст. – XIX ст. маршалом або маршалком називали місцевого губернського чи повітового предводителя дворянства. Сам Полетика волів називати цю посаду на українській манер. Маршалом він обирався двічі.

Свідоцтвом соціальної активності В. Полетики служать також листи ділового характеру, написані в різні часи до малоросійських державних та громадських діячів. Справою облаштування шкіл В. Полетика почав займатися значно раніше, про що свідчить його листування з генерал-губернатором О. Куракіним, який турбувався про «насаждение» шкіл в краї. Устрій початкової школи в селі Коровинці – це повністю заслуга В. Полетики, про що свідчить листування з В. Золотницьким, українським письменником та філософом.

Деякі дослідники історіографії України припускають, що В. Полетика причетний до написання «Історії Русів» – українського історико-політичного дослідження початку ХІХ ст. Про це пише також нащадок роду Полетиків, історик та журналіст М. Полетика.

В. Полетика проживши останні 55 років в Коровинцях, помер у 1845 році і похований біля церкви святителя Миколая, побудованої ще його дідом, Андрієм Павловичем Полетикою.